2009-06-26
Японія – це країна, в якій шанують традиції. Мабуть, ніде в світі ви не зустрінете такої екзотичної суміші старовинних звичаїв, культури та найсучасніших тенденцій. Каліграфія та комп’ютерні технології, хмарочоси та традиційні будинки, чайна церемонія та надшвидкісний ритм життя – все це Японія. Сказане відноситься і до весільних японських традицій. Минули часи самураїв, коли шлюби розглядалися, як засіб досягнення політичних та економічних профітів. У ті часи чоловіка та дружину обирали за згодою старійшин кланів. Від нареченої вимагалась цнотливість до шлюбу, а після весілля – повна покірність чоловіку. Жінка ставала його власністю, і все її майно теж відходило нареченому. У післявоєнні часи нова японська конституція узаконила рівноправ’я чоловіка та жінки. А згодом у японські шлюбні традиції проникли європейські звичаї, і шлюби вкладаються лише по взаємному коханню. Але із самурайських часів залишилось дещо – наприклад, це інститут свах (накади), а також традиція обміну подарунками на заручини (юйно). Популярність накади у Японії пояснюється не тільки звичаєм, але і тим, що японці – дуже зайнятий народ, можна сказати, що це нація трудоголіків. Тому знайомства за допомогою свахи залишаються актуальними. Професійні накади просто пропонують різні кандидатури, а молоді люди обирають з них свою половинку. Але робота свахи не така вже й проста. Адже за японськими традиціями сумісність подружжя визначається з точки зору багатьох чинників, і навіть гороскопів. Треба відмітити, що роль накади може виконувати один чоловік або жінка, але найчастіше – це сімейна пара. Якщо молоді вже зробили свій вибір самостійно, вони часто звертаються до свого керівника на роботі або професора в університеті з проханням виступити у ролі накади. І це дуже почесний обов’язок! Отже, відтоді коли професійні накади починають свою роботу, вирішальним моментом є перша формальна зустріч потенційних наречених. На ній можуть бути присутні накади і навіть батьки молодих. Називається така зустріч – міаі. Зазвичай це обід у ресторані або похід у театр. Молоді приглядаються одне до одного, і якщо у них виникла взаємна симпатія, то продовжують зустрічатися, якщо ні – не зупиняють пошук. Через деякий час, за який пара встигає закохатися і вирішити одружитися, японці переходять до церемонії обручення. Важливу роль тут відіграють особливі подарунки, якими обмінюються наречені та їхні родини. Наречений дарує своїй дівчини перстень з діамантом (якщо вони дотримуються західної традиції) або з каменем, який відповідає гороскопу нареченої. Батькам дівчини дарують п’ять, сім або дев'ять конвертів (ці числа вважаються щасливими). В одному з них знаходяться гроші, які повинні компенсувати витрати на весілля. Інші конверти мають суто символічне значення. Весілля в Японії прийнято влаштовувати влітку, коли встановлюються тепла, але неспекотна погода. Як правило, більшість обрядів проводиться за синтоїстською традицією. Але багато пар вкладають шлюб за християнським або буддистським обрядом - в Японії дуже спокійно ставляться до будь-яких релігій, але поважають гарні церемонії. Якщо за самурайських часів церемонія проводилась у будинку чоловіка, то тепер її влаштовують у спецальних весільних комплексах. У таких комплексах (що існують при великих готелях) є все необхідне – і маленькі католицьки церкви, і синтоїстські храми, і банкетні зали, і фотостудії. Весілля за католицьким обрядам зазвичай проводиться для тих, хто сповідує саме цю віру, але сьогодні ця умова не є обов’язковою, достатньо щоб майбутнє подружжя було присутнє на кількох спеціальних уроках. Готуватися до весілля японці починають майже за півроку, тому ще треба відіслати поштою багато запрошень. А кожен з потенційних гостей також повинен підтвердити свою присутність на церемонії в такий самий спосіб. Перед весіллям наречені обмінюються списками своїх родичів із різними вказівками щодо конкретної персони. Зрозуміло, що коли за святковим столом наречений зможе назвати по імені троюрідну тітку нареченої – це справить гране враження на присутніх. Далі наречені готуються так само, як і наші пари. За виключенням весільного кортежу: в Японії не прийнято вкрашати автомобілі стрічками, квітами та повітряними кульками. Багато гостей навіть приізджають на церемонію на метро. А ще відрізняється від нашого і весільне вбрання. У нареченої за традицією воно складається з двох кімоно: біле вдягається на шлюбну церемонію, а потім на банкет - кольорове кімоно. Така зміна вбрання символізує, що після одруження жінка повертається у повсякденність та готова почати нове життя зі своїм чоловіком. Але зараз наречені часто змінюють біле кімоно на європейський весільний одяг. Матеріал для кімоно зазвичай тчуть і розписують руками. При фарбування тканини використутють золоті та срібні порошки. Шиють кімоно тільки справжні майстри, адже тканину треба підібрати так, щоб малюнок органічно переходив з однієї частини одягу на іншу. Кімоно – це більше ніж вбрання, це витвір мистецтва! Коштує традиційне кімоно дуже багато, майже як новий автомобіль. Тому часто воно береться напрокат. Сучасні японські дівчата рідко вміють самостійно вдягати кімоно, тому перед церемонією їм допомагають професіонали. Ще їй роблять спеціальну традиційну зачіску - за японськими повір'ями у кожної жінки є ріжки ревнощів, які під час церемонії прийнято накривати спеціальним вбранням. Ще нареченій роблять традиційний весільний макіяж. Її натирають спеціальним кремом, старанно масажують і пудрять обличчя до тих пір, поки воно не стане схоже на перлинну маску. Дуже екзотичним весільним аксесуаром є маленький меч у піхвах. Ще за пояс (обі) закріплене віяло. Воно складено таким чином, що поступово розкривається під час церемонії, тим самим символізуючи щастя. Нагадаємо, що офіційною релігією в Японії є синтоїзм. У синтоїському обряді беруть участь тільки батьки, свати та найближчі родичі. Першою перед церемонію до храму входить наречена. Цікаво, що після церемонії вона повинна буде пропустити чоловіка уперед, тим самим визнаючи його главою сім’ї. Зліва від вівтаря стоїть наречена, справа – наречений. Навпроти них відповідно чекають міко (жриця) та каннусі (священик). У тому ж порядку – зліва та справа – розташовуються родичі і батьки наречених. На початку церемонії всі встають, вклоняються храму, після чого починається власне церемонія. Священик проводить спеціальні очищувальні обряди та читає молитву, після чого наречені обмінюються трьома чашечками священного саке. Закохані повинні випити по три ковтки з кожної чашки, всього дев'ять ковтків. Без цього шлюб не буде вважатися укладеним. Вже після такої церемонії наречені обмінюються обручками за західною традицією. Завершується процедура клятвою вірності чоловіку та родині, яку урочисто промовляє наречена. Запрошені на церемонію гості також повинні випити саке, але після інших обрядів і тільки в три ковтки. Після церемонії одруження відразу ж влаштовують банкет. На ньому присутні вже всі з запрошених гостей. Вони зобов’язані подарувати молодим певну суму коштів (осугі), яка вкладається у спеціальний конверт із особливим вузлом та ім’ям дарувальника. Імена також записуються у спеціальну книгу. Зазвичай до банкету наречені встигають передягтися у європейське весільне вбрання. За столом вони сидять разом, поряд з ними – свати, а інші запрошені - групками за окремими столами, згідно свого соціального статусу. На початку банкета гості переглядають фільм, який змонтовано з фотографій наречених. Він називається «Історія кохання». Після фільму самий шановний з гостей вітає молодих і пропонує перший тост. Молодята розрізають весільний торт та дякують запрошеним. Протягом банкету наречена перевдягається ще раз, цього разу у вечірню сукню. Змінює свій одяг і наречений, щоб відповідати її вбранню. На японському весіллі не прийнято танцювати. Гості пропонують тости, музиканти грають сучасні мелодії, можна навіть заспівати в караоке, але ніяких танців. До речі на японських весільних банкетах присутні багато гостей – в середньому від 50 до 200, але буває і 500-600. По відношенню до тостів виконуються деякі правила. Наприклад, слід уникати слів «розділяти», «різати», «повертати» - це може символізувати розрив у відносинах. Наприкінці банкету, який триває приблизно 4 години, гостям роздають весільний торт. Молоді дякують батькам, батьки – гостям. Усіх гостей наречений повинен проводити до виходу. До речі, усі запрошені отримують пам’ятні подарунки. І це більше ніж формальність, бо вибираються дарунки так, щоб кожному з запрошених приємно було їх отримати. Раніше, як правило, це були квіти та солодощі, але останнім часом дарують спеціальні каталоги товарів, за яким кожен гість може обрати щось таке, що йому сподобалося. Вартість у таких каталогах не вказується. Після довгого дня молоді відправляються у номер в готелі, а наступного дня – у весільну подорож. Великою популярністю, як місце проведення медового місяці користуються Гавайї. Найбільша відмінність японського весілля від слов’янського або європейського полягає в тому, що сама державна реєстрація шлюбу проходить вже після повернення подружжя із весільної подорожі. Проходить ця процедура досить буденно, без пишних обрядів. Оскільки весільна церемонія в Японії коштує дуже дорого багато пар вирішують укласти свій шлюб за кордоном, щоб не запрошувати велику кількість гостей. Минає час, глобалізація нівелює національні традиції, але у Японії старі звичаї просто доповнюються новими деталями - і це риса по-справжньому великої культури.